22 січня – величний день в історії України. 1919 року на Софіївській площі у Києві був проголошений Акт воззєднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.
Так сталося, що протягом багатьох столiть iсторичного розвитку Україна не мала власної державностi та єдиної територiї. Українськi землi були під гнітом багатьох держав: Росiї, Литви, Угорщини, Речi Посполитої, згодом Румунiї, Чехословаччини.
День партизанської слави особливий, як для добровільних захисників Батьківщини, які внесли вагомий вклад в Перемогу у Другій Світовій війні, так і для всього українського народу. Масовість участі українського народу у війні з фашистськими загарбниками та сила опору в роки Другої Світової війни в Україні були одними з основних факторів безумовної і остаточної перемоги над окупантами. Одним із потужних центрів всенародної боротьби в тилу ворога була окупована, але не скорена Україна. На захопленій українській землі ворог встановив жорсткий окупаційний режим, який супроводжувався масовим терором, насильством і пограбуванням мирного населення. За роки окупації майже 4,5 млн. населення України стали жертвами розбою, більше 2 млн. гітлерівці відправили на каторжні роботи до Німеччини.
Боротьба на тимчасово окупованих територіях України набрала форми партизанської війни, стала однією з активних форм участі найширших народних мас у розгромі ворога.
З перших днів окупації України ворог намагався придушити підпільно-партизанський рух. В умовах жорстокого окупаційного режиму на окупованій території України у 1941–1944 роках активно діяли 3992 підпільні партійні комітети, організації і групи, 558 підпільних комсомольських і молодіжних організацій і груп, в яких брало участь понад 103 тисяч підпільників. Від рук фашистських катів загинуло біля 80 тисяч підпільників. Не повернулись до своїх родин, до мирної праці більше 100 тисяч партизанів.
Збройну боротьбу з ворогом і його посібниками вели 46 партизанських з’єднань і 1993 партизанські загони, бригади і розвідувально-диверсійні групи чисельністю понад 518 тисяч партизанів. Крім цього, в інших формах боротьби з ворогом брало участь майже 1 мільйон 400 тисяч громадян України.
Волноваський район перебував під німецько-фашистською окупацією з 14 жовтня 1941 року по 13 вересня 1943 року. У цей період на території району діяли партизанський загін, розвідувальна група і підпільна патріотична група. Вони налічували загалом у своєму складі 35 чоловік, з них 25 чоловік загинуло.
Партизанський загін був сформований у жовтні 1941 року у складі 24 чоловік. Командиром загону був затверджений Поляцковий Йосип , комісаром – Михайленко Іван. Місцем дислокації загону був визначений Великоанадольський ліс.
У місті Волновасі з жовтня 1941 по вересень 1943 року діяла розвідувальна група під керівництвом лейтенанта Червоної Армії Василя Шапінського, залишеного командуванням радянських військ з радіостанцією для збору і передачі розвідувальних даних. Група складалась із шести чоловік. Вони збирали відомості про пересування, скупчення військ
противника, розташування складів, писали й розповсюджували листівки, проводили антифашистську пропаганду серед населення, а також серед словацьких і румунських солдат місцевих гарнізонів. В.І. Шапінський після визволення міста Волновахи радянськими військами у вересні 1943 року повернувся до своєї частини. Пізніше, навесні 1944 року він загинув при виконанні чергового бойового завдання.
Паралельно і спільно з цією розвідувальною групою у Волновасі діяла патріотична група під керівництвом Федора Стрижака. Вона складалася з п`яти чоловік. Підпільники збирали розвідувальні дані для групи В.І. Шапинського, корегували нальоти на станцію Волноваха радянських літаків. У списку цієї підпільної групи записані як загиблі:
Білецький Михайло Васильович,
Стрижак Федір Семенович,
Тесля Іван Герасимович.
Немеркнучою славою покрили себе видатні організатори і керівники підпільно-партизанського руху в Україні: Д Коротченко, начальник Українського штабу партизанського руху Т. Строкач, легендарні партизанські командири і комісари С. Ковпак, О. Федоров, О.Сабуров, М. Наумов, М. Попудренко, С. Руднєв, П. Вершигора, І. Бовкун, та багато інших партизанських вожаків.
Унаслідок виконання завдань, партизанами України було знищено 465 тисяч ворожих солдатів і офіцерів, пущено під укіс 5019 військових ешелонів, підірвано і знищено 1566 танків і бронемашин, 13535 автомобілів, 820 гармат і мінометів, збито і знищено на аеродромах 211 літаків, підірвано 607 залізничних та 1589 шосейних мостів, розгромлено 411 ворожих гарнізонів і поліцейських станів, 56 штабів військових частин, звільнено від фашистської окупації сотні міст і сіл України. Це була вагома допомога армії, яка вела запеклі бої на фронтах Другої Світової війни.
За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнані звання Героя Радянського Союзу.
День партизанської слави відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя.
Місто Волноваха Донецької області було звільнено від німецько-фашистських загарбників 10 вересня 1943 року військами Південного фронту в ході Донбаської операції.
