Гірка пам'ять війни очима спеціаліста архівного відділу

 

Україна моя у вогні,

у земному раю стріляють… Розлетілись, мовчать солов’ї  –

темні ворони в небі кружляють. Україна кайдани рве, кращі хлопці стають до зброї.

Лютим звірем душа реве,

не бояться вогню герої.

Україна моя у вогні…

Анастасія Дмитрук

       Для України 2014 рік був багатий на історичні події, які вплинули не лише на долю нашої держави, а й на міжнародні відносини. За 2014 рік політична Україна змінилася до невпізнання. Події 18-22 лютого 2014 року торкнулись і вплинули на життя чи не кожного українця.   Ці 5 драматичних днів мали вплив на подальший перебіг політичних процесів.  Невдовзі по анексії Криму, у квітні  почалися  тривожні події  на  Сході. Тоді у Донецьку та Луганську після захоплення адміністративних будівель було проголошено створення так  званих «народних республік».  У середині квітня  в. о. Президента України Олександр Турчинов підписав Указ про початок антитерористичної операції, котра триває й досі, та  має  назву  операція об’єднаних сил. Шість років тому, в лютому 2014 року, розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей. В Україні почалися бойові дії,  внаслідок  яких гинуть  люди. Майже 1,5 мільйона мешканців Сходу України вимушено покинули домівки . . . 

      Для когось – це межа між миром і війною, для когось – між азійською і європейською цивілізацією, для когось – між неволею і незалежністю. Тисячі українців, залишивши свої домівки, відправилися на Схід захищати рідну землю. Найсвятішими для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина, адже  це не тільки наша держава, а й рідна домівка, і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.  З глибоким сумом та болем в очах згадуємо події, які  ми  пережили за  цей час…

      Місто Волноваха Донецької області – важливий населений пункт на шляху від Донецька до Маріуполя. Волноваха не була окупована, але війна від міста дуже близько – до контрольного пункту в’їзду-виїзду «Новотроїцьке» – 18 кілометрів, окупованого Докучаєвська – трохи більше 30. Про близькість до лінії розмежування свідчить велика кількість військових, які довгий час  розміщувалися  серед міста біля домівок людей,  відповідно   військова техніка,  людина  зі  зброєю  стали звичної картиною, якщо до  цього можна  звикнути...  Така ж  ситуація  була і в інших населених  пунктах району.         

       Навесні 2014 року приміщення районної ради, в якому знаходиться райдержадміністрація, декілька разів «захоплювали» невідомі, але прапор над будівлею завжди висів український… Будівля, в якій знаходиться архівний відділ райдержадміністрації, не пошкоджена, її не захоплювали. Щодня ми  йшли  на роботу   і не знали,  що  на  нас  чекає.  Почалися  обстріли поблизу міста. Вмить Волноваський  район  опинився на першій  лінії  оборони, з прифронтовими селами та селищами, з КПВВ «Новотроїцьке»,  оборонними спорудами, блокпостами … Східна  межа району  опинилася  поблизу  лінії  бойових  дій.  Частина   сіл  та  селищ  потерпали  від  обстрілів. Щодня  через  наші  голови  летіли  снаряди «Градів»  та здригалася  земля  від вибухів  поблизу.

      Вдивляючись в шрами, які залишились в історії України за час  війни,  яка  ще  триває, розумієш,  що герої живуть серед нас.  Герої ходять тими самими стежками, якими ходимо ми, вони – звичайні люди і, в той же час, особливі.  Особливі своїм ставленням до долі народу, широкими інтересами, твердістю характеру, вірою в правду.

      Назавжди  залишиться  в  нашій  пам’яті трагедія під Волновахою  22 травня 2014 року.  Блокпост Волинської 51-ї бригади прийняв бій.  Загинуло 18 бійців. Хтось із наших бійців загинув відразу, хтось боровся за життя, але не вижив від отриманих ран. Багато поранених, дехто й досі лікується. На місці загибелі біля смт Благодатне встановлено Пам'ятний хрест та меморіальну дошку.  Саме тоді, 22 травня 2014 року, ми відчули, що війна прийшла в кожну українську родину. 

     Свій останній нерівний бій прийняли військовослужбовці з Волинської, Рівненської, Хмельницької, Львівської, Івано-Франківської та Вінницької областей. Наймолодшому із загиблих на той час виповнилося лише 23 роки.

     Це був «чорний четвер» для Збройних Сил України, для волинян, для усього українського народу.

     Волинь ця трагедія сколихнула найбільше, адже десятеро із тих, кого хто прийняв бій, уродженці міст та районів області:

Майор ПОЛІНКЕВИЧ Леонід Олександрович, 1984 р.н., уродженець смт Колки Маневицького р-ну.

Солдат ЗАРАДЮК Володимир Володимирович, 1991 р.н., житель м. Луцька.

Мол. сержант ЙОВЗИК Дмитро Васильович, 1983 р.н., житель м. Луцька.

Солдат МАХНОВЕЦЬ Віталій Іванович, 1981 р.н., житель м. Луцька.

Солдат ПРОКОПЧУК Володимир Іванович, 1991 р.н., житель м. Луцька.

Солдат БОНДАРУК Микола Петрович, 1991 р.н., житель с. Заріччя Володимир-Волинського району.

Солдат ЛІЩУК Віталій Леонідович, 1986 р.н., житель с. Зоря Володимир-Волинського району.

Старший сержант АРТЕМУК Олександр Іванович, 1977 р.н., житель

м. Ковеля.

Солдат ГРИЦЮК Михайло Михайлович, 1984 р.н., житель с. Милятин Іваничівського району

Солдат ПОПОВ Павло Володимирович, 1991р.н., житель м. Нововолинська.

      Втрати у бою під Волновахою стали найбільшими від початку АТО та найбільшими за історію української армії того часу. Пролита кров захисників назавжди поєднала волновасців з волинянами.  25 лютого 2015 року між м. Волноваха і м. Луцьк (обласний центр Волинської області) було підписано меморандум про співпрацю.

    

  • Ban Pr
  • Ban Urad
  • Ban Vr
  • Ban Don

© 2020  Волноваська районна державна адміністрація. Використання будь-яких матеріалів, що опубліковані на цьому сайті, дозволяється при умові посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на офіційний сайт.

logo
Донецька область,
   м. Волноваха, вул. Героїв 51 ОМБр, 1
  +38(06244) 4-14-37