Життя прожити-не поле перейти

«Життя прожити-не поле перейти». Так говорить народна мудрість. Бо воно і справді так. За своє життя кожна людина переживає і радість перемог, і перше кохання, і гіркоту невдач, розлучень, втрату близьких людей…


Протягом життя сім`ї стикаються з різними випробуваннями. Нажаль не кожна родина в змозі самостійно вирішити труднощі, які виникають на їхньому шляху. Кожна людина заслуговує на гідне та щасливе життя. Але, на жаль, не завжди йде так, як ми цього хочемо. Історії деяких сімей вражають настільки, що часто ставимо собі запитання «За що їм це?» У такі моменти хочеться допомогти та підтримати. Нажаль, випадок, про який хочеться розповісти не поодинокий, та безвихідних ситуацій, як ми знаємо, не буває.
Одним із життєвих прикладів сьогодення є історія однієї сім`ї, яка проживає поряд з нами. Так, мати-одиначка самотужки виховує малолітнього сина. І це, начеб то не дивина. Старша донька вже заміжня, проживає в іншому місті, виховує немовля, середнього сина виховує колишній чоловік, який є його батьком. На перший погляд нічого не бентежить, але мати дитини має психічне захворювання та періодично має проходити лікування в психіатричній лікарні. Раніше лікуванням жінки займались батьки, але мати хворої жінки померла, батько є інвалідом і потребує сторонньої допомоги. У нашої хворої є старші брат та сестра, які дивлячись на неадекватну поведінку сестри вирішили влаштувати її до лікарні. До служби у справах дітей райдержадміністрації не надійшло жодного повідомлення про те, що жінку, в якої є малолітня дитина, мають намір відправити на лікування. Безвідповідальність, байдужість поліції і лікарів бентежить. Невже навіть не спала на розум думка про те, як буде без матері дитина? Адже всі знали, що родичі категорично відмовились (хоч і тимчасово) брати в свої сім`ї племінника і брата. Нікому ця дитина не потрібна! Це не піддається здоровому глузду та не вкладається у голові. Виникає питання зацікавленності родичів не лише в лікуванні хворої сестри, а і де що в іншому… Але сімейні чвари нас не цікавлять, ми повинні займатись залишеною на призволяще дитиною. Чим негайно ми і зайнялись. До речі, забравши хвору жінку з дому, працівник поліції все ж таки зателефонував до служби у справах дітей райдержадміністрації, повідомивши, що хвору везуть до Маріуполя. На питання: «Де дитина?» отримали відповідь, що з тіткою. Негайно передзвонивши тітці дитини з`ясувалось, що тітка залишила дитину вдома, адже займатись хлопчиком вона не мала наміру і що з племінником буде за час, коли її сестра буде лікуватись, її не дуже цікавило. В той же день комісійно був здійснений рейд «Сім`я» за адресою проживання сім`ї. Вдома дитини не було. Почали пошук по всім місцям в місті, де може бути хлопець, зі слів його друзів. Не знайшовши дитини, було прийняте рішення повернутись до нього додому, адже на вулиці мороз і вже почало темніти. Повернувшись за адресою проживання побачили на подвір`ї дітлахів, серед яких була і «наша» дитина. Почали розмову дуже акуратно, адже розуміли, що дитина може збігти від нас. На його очах матір, яка чинила опір, садили у швидку допомогу. До того ж у дитини був досвід, коли у 2016 році його матір перебувала на черговому лікуванні, а він в цей час виховувався в державному закладі. Потрапляти туди вдруге йому дуже не хотілось. Там тепло, затишно, але хлопець звик жити за своїми неписаними законами і мати свободу, на яку матуся не посягала…Одже, послухавши, що від нього хочуть сторонні люди, хлопець разом зі своєю компанією накивав п`ятами. Знову продовжились пошуки. Ми розуміли, що це дитина, і може трапитись все що завгодно, адже зі слів однолітків, які підказували, де може бути хлопець, нам прийшлось побувати і на водоймищі, через яке діти тікали від нас, і в трубах в очереті, і ще багато де. Мороз кріпчає, ніч наступає, пошуки тривають, напруга зростає. Єдиним виходом було яким то чином зв`язатись з людиною, кому наш «біглець» довіряє, щоб дізнатись хоч якусь інформацію про нього. Адже все, що ми могли зробити – зробили. Добре, що місто в нас невелике, і при бажанні можна дізнатись і контакти кого треба і якусь інформацію. Наш план спрацював, і дізнавшись контакти сестри дитини, ми негайно їй передзвонили. Молода дівчина спочатку також не була настроєна на розмову. Винуватила всіх в тому, що її мати відправили на лікування. Знову ж, зібравши свої нерви до купи, прийшлось терпеливо пояснювати, що лікування було потрібне, адже останнім часом жінка дійсно вела себе не адекватно. Під час лікування матері її брат залишився наодинці, адже ніхто з родичів не має бажання ним опікуватись, в тому числі і ви, його рідна сестра. Питання влаштування дитини до державного закладу – це необхідність. Дитина не може тривалий час бути надана сама собі, хоч яким би самостійним він не був. В ході телефонної розмови вдалось встановити контакт, дівчина погодилась допомагати і повідомила, що зараз її брат перебуває у її друга, де він і буде ночувати, з ним все гаразд. Передзвонивши брату і заспокоївши його, дівчина пояснила, що йому зла ніхто не бажає і доки мама лікується його потрібно тимчасово влаштувати до дитячого закладу. Хлопець погодився прийти до служби у справах дітей райдержадміністрації наступного дня. Все. Нарешті пошуки можна зупинити, адже вдома свої діти вже зачекалися і вивчення домашнього завдання ніхто не відміняв.
Настав новий день. З надією чекали візиту хлопця до Служби. Зв`язавшись з ним за телефоном і поговоривши ми розуміли, що давити не можна, тільки по-доброму розмовляти. Знову шукати його по місту не було бажання, тому прийшлось йти на всі його забаганки. Нарешті біглець прийшов. Педагогічна освіта та життєвий досвіт допомогли в спілкуванні з дитиною. Переконавши хлопця в тому, що йому потрібно триматися нас, адже ми хвилюємося за нього та бажаємо тільки добра. І доки мама лікується, він не має залишатися на самоті, адже він ще дитина. Пообіцяли відправити хлопця на оздоровлення до дитячого оздоровчого центру. Але для цього потрібно пройти медичний огляд, тому доки вирішувалось питання щодо отримання путівки для дитини, хлопчик перебував в дитячому відділенні ЦРЛ.
Вирішення отримання путівки для дитини виявилось вкрай не простим. Отримати путівку в санаторій м. Маріуполя, куди мали намір відправити дитину, не вдавалось через те, що дитина перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра. За сприянням першого заступника голови райдержадміністрації О. Сидоренко та управління освіти, сім`ї, молоді та спорту райдержадміністрації вдалось вирішити питання влаштування дитини до санаторно-оздоровчого центру соціальної реабілітації «Смарагдове місто» м. Святогірськ, де дитина буде мати змогу оздоровитись, повчитись, відпочити, доки мати не повернеться додому і не забере його. 
Хочеться, щоб кожна родина, яка потрапила у складні життєві обставини, пам’ятала, що вона не одинока. Крім служби у справах дітей райдержадміністрації, яка надає допомогу сім’ям, які потрапили у складні життєві обставини, є ще освітяни і медики, які теж завжди готові прийти на допомогу. Тільки завдяки злагодженій роботі зацікавлених служб і організацій можна вирішувати питання, направлені на подолання складних життєвих обставин різних категорій сімей.

  • Ban Pr
  • Ban Urad
  • Ban Vr
  • Ban Don

© 2019  Волноваська районна державна адміністрація. Використання будь-яких матеріалів, що опубліковані на цьому сайті, дозволяється при умові посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на офіційний сайт.

logo
Донецька область,
   м. Волноваха, вул. Героїв 51 ОМБр, 1
(06244) 4-14-37
vrga@volnov.dc.ukrtel.net