Знакові постаті

Іван Михайлович Дзюба

         Народився в селянській сім'ї с. Миколаївка Волноваського району Донецької області. В 1932р. родина, рятуючись від голоду, переїхала в селище Новотроїцьке, потім — в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ), де Іван Дзюба закінчив середню школу № 1. Закінчив філологічний факультет Донецького педагогічного інституту, згодом аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.  Друкуватися почав з 1959.   В 1962 році звільнений з посади завідувача відділу критики журналу «Вітчизна» «за ідеологічні помилки», а в 1965 — з роботи у видавництві «Молодь».  У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом із Василем Стусом і В'ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції. В 1973 році Київський обласний суд засудив його до 5 років ув'язнення і 5 років заслання за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Восени 1989 року був одним зі співзасновників Народного Руху України. Співпрацював з В'ячеславом Чорноволом. З 2001 року — почесний доктор НаУКМА. Український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), співголова Головної редакційної колегії  «Енциклопедії сучасної України», головний редактор журналу «Сучасність» (у 1990-х роках), редактор відділу перекладної літератури видавництва «Дніпро» (у 1969—1972 роках), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» .

   Команов Володимир   Геннадійович      

 

 (19.06.1938р.)

Народився в м. Волноваха Донецької області в сім’ї службовця управління південно – Донецької залізничної дороги.

Закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського Державного університету. Кандидат технічних наук. Пройшов шлях від інженера до заступника Генерального конструктора проекту «Морський старт» в конструкторському бюро «Південне». Член кореспондент Міжнародної інженерної академії, міжнародної аеронавтичної академії, академік Міжнародної академії космонавтики ім.. Ціолковського, Заслужений машинобудівник України, лауреат Ленінської премії (1980) Державної премії в області науки і техніки (1995). Герой України (2002) – за визначні особисті заслуги перед Українською державою у створенні сучасних ракет – носіїв, вагомий внесок в організацію та виконання робіт з реалізації міжнародного проекту «Морський старт». Нагороджений почесною відзнакою Президента України (1995) – за видатний внесок у створення ракетно-космічних систем, зміцнення міжнародного співробітництва в космічній галузі та у зв’яжу з 10-літтям першого запуску ракети-носія «Зеніт».

Проживає в місті Дніпропетровськ.

Романенко Дмитро Васильович

Народився 27 січня1962 року в с. Черемошне Вінницької обл. Погребищянського р-ну.

У 1964 році сім’я переїздить   в с. Микільське ( с. Василівка) Волноваського р-ну , Донецької обл. В дитинстві він захоплювався рибалкою, так як жив неподалік річки. Зі своїми друзями любив грати у футбол. Це захоплення залишилось до теперішнього часу, він і зараз продовжує грати у футбол в ветеранській команді.

Дмитро у 1979 р. закінчив 10 класів та за направленням від шахти "Південно-донбаська № 1" навчався у Донецькому гірничому училищі, де здобув професію електрослюсаря підземних робіт. В 1982 році повернувся з лав Радянської армії і продовжив працювати на шахті "Південно-донбаська № 1". З 1982 – по 2014 р.р. працював прохідником дільниці підготовчих робіт державного підприємства "Шахтоуправління "Південно-донбаське № 1" Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, що розташоване у місті Вугледар Донецької області. У 1994 – 1998 р. навчався в Донецькому гірничо - економічному технікумі. Дмитро Васильович відпрацював на шахті 32 роки, з них 17 років - бригадиром прохідницької бригади на дільниці прохідницьких робіт УПР 2. Досягнення проходження виробок були від 300 до 691метрів на місяць. Одружився в 1982 році, має двох доньок, онука.  

Указом Президента України від 24 серпня 2012 року № 492/2012 за визначний особистий внесок у розвиток вітчизняної вугільної промисловості, зміцнення енергетичного потенціалу держави, багаторічну самовіддану працю та високу професійну майстерність прохіднику дільниці підготовчих робіт державного підприємства "Шахтоуправління "Південно-Донбаське  № 1" Міністерства енергетики та вугільної промисловості України Донецької області Дмитру Васильовичу Романенку присвоєно звання - Герой України з врученням ордена Держави. 

Заслужений шахтар України (22.08.2000 р.), нагороджений орденом "За заслуги" II ступеня та орденом "За мужність" II ступеня (22.08.2007 р), знаками "Шахтарська слава" I, II, III ступеня, знаками "Шахтарська доблесть" II, III ступеня. Проживає в м. Вугледар Донецької обл., є депутатом міської ради м. Вугледар.

 

Команов Геннадій Геннадійович

 

 

Герой Соціалістичної праці

(1924 – 2003)

Народився в м. Ясинувата Донецької області в родині залізничника.

З 1933 року по 1941 рік проживав в м. Волноваха.

З серпня 1943 року по травень 1945 року в діючій армії, Після закінчення Великої Вітчизняної війни до 1949 року – служба в лавах Радянської армії.

Після демобілізації проживав і працював в м. Дніпропетровську.

Закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету. Кандидат технічних наук, спеціаліст в області ракетної техніки, старший науковий співробітник, академік міжнародної академії біоенерготехнології.

З 1954р. по 1982р. працював у виробничому об’єднанні «Південний машинобудівельний завод», пройшов шлях від заступника начальника цеху до головного інженера, першого заступника Генерального директора об’єднання.

1982 – 1987 р.р. – директор Українського науково-дослідного інституту технології машинобудування.

З 1996 по 1997 р.р. – Генеральний директор Національного Центру аерокосмічної освіти молоді України.

В 1969 році – за вагомий внесок у розробку, проведення випробувань і освоєнні серійного виробництва спеціальної техніки присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.

1976 р. – Лауреат Ленінської премії.

Помер в 2003 році, похований в м. Дніпропетровськ

Рішенням Дніпропетровської міської ради одній з вулиць міста присвоєно ім’я Геннадія Команова.

 

Бендрик Микола Кузьмич

Заслужений художник УРСР

(26.04.1914—17.02.1994)

Життєпис

Народився в селі Ольгинка Волноваського району. Родина перебралася в Маріуполь. Батько - Кузьма Михайлович працював на заводі імені Ілліча. Він теж почав працювати на заводі слюсарем-лекальщиком в механічному цеху. Але мав хист до малювання. Цікавість до малювання підігрівало і навчання старшого брата Григорія в Київському художньому інституті.

Хист молодого Миколи Бендрика до малювання на заводі використовували для оздоблення наочної агітації, демонстрацій трудящих, радянських мітингів тощо. Згодом Микола Бендрик отримав від комітету комсомолу путівку на навчання в Ленінград в художній інститут.

Навчання

Микола Бендрик добре склав іспити і став студентом інституту Пролетарського образотворчого мистецтва. Його вчителі в інституті -

  • В. Яковлев
  • І. Шухмін
  • І. Бродський
  • П. Уткін
  • К. Рудаков

За участь у 1-й обласній виставці художників Донбасу і створення низки портретів робітників маріупольського заводу імені Ілліча Микола Бендрик отримав стипендію імені Куїнджі. Успіхи в навчанні звернули на нього увагу і колег по мистецькому цеху. Миколу Бендрика, що не закінчив ще офіційного навчання в інституті, запросили на працю зі створення панорами " Співдружність народів СРСР ", що призначалася для павільйону СРСР на Міжнародній виставці у місті Нью-Йорк.

Неприємна несподіванка

Практична праця над державною замовою суттєво відволікла Миколу Бендрика від навчальних планів. Наслідком було значне запізнення з дипломною роботою. * У 1939році радянське керівництво інституту використало привід для відсторонення студента від навчання без диплому.

Війна і повоєнний період

В роки вітчизняної війни 1941–1945 рр. воював під містом Києвом, а згодом у партизанському загоні імені М. Кутузова під керівництвом Героя Радянського Союзу Г. Артозеєва та в Білорусі. Його хист до малювання використовували для випуску бойових листівок, плакатів, агітаційних вікон антифашистського спрямування. Робив він і замальовки портретів вояків.

В повоєнний період екстерном здав іспити і отримав диплом художника. Працював викладачем у художньому училищі, а згодом у Львівському інституті декоративно-ужиткового мистецтва.

  • З 1956року — працював в місті Маріуполь.
  • 02.1994 р. — помер.

За заповітом, більша частина творчого надбання художника (олійний живопис, графіка — акварель, олівець, соус, сангіна) передана в місцевий краєзнавчий музей і експонується в Художньому музеї імені Куїнджі.

Виставки

  • 1935р. — 1-ша обласна виставка художників Донбасу;
  • 1935р. — Всесоюзна художня виставка «Індустрія соціалізму»;
  • 1-а Всесоюзна сільськогосподарська виставка в Москві;
  • 1974–1975рр. — пересувна виставка на турбоходах «Сергей Боткин» та «Ромны» (Латтакія — Бейрут — Марсель — Венеція);
  • 1975рік — виставка в музеї образотворчих мистецтв у місті Александрія (Арабська республіка Єгипет).

 

  • Ban Pr
  • Ban Urad
  • Ban Vr
  • Ban Don

© 2018 Волноваська районна державна адміністрація. Використання будь-яких матеріалів, що опубліковані на цьому сайті, дозволяється при умові посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на офіційний сайт.

logo
Донецька область,
   м. Волноваха, вул. Героїв 51 ОМБр, 1
(06244) 4-14-37
vrga@volnov.dc.ukrtel.net