Учасниця обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» у номінації «Захисник правопорядку» Катерина Воробйова
Мене звати Катерина Воробйова. Я народилась 2003 року в затишному містечку Волноваха на Донеччині. Це була земля спокою і щирих людей, де дитинство пахло маминими пирогами, а вечори проходили під звуки цвіркунів і тиші степів. У мене було просте, але щасливе дитинство: батьки й два молодші брати, яких я ще з малих років звикла захищати. Напевно, тоді й зародилося моє відчуття обов’язку – глибоке, мов коріння дерева, яке тримає людину на землі, коли навколо вирує буря.
Я навчалася у Волноваському опорному закладі. Школа була для мене не лише місцем знань, а й майданчиком для внутрішнього становлення. У 2020 році, попри всі труднощі, я з відмінними результатами завершила навчання й вирушила в нову подорож – до Харкова, у Національний університет внутрішніх справ. Обрала спеціальність «Правоохоронна діяльність» не вагаючись. Поліція для мене ніколи не була просто формою чи зброєю. Це – місія. Можливо, звучить гучно, але я вірю: коли світ розсипається на шматки, хтось має стати його опорою.
2022 рік став роком, який назавжди поділив життя на «до» і «після». Повномасштабне вторгнення змусило мене та мою родину залишити Волноваху. Ми не тікали – ми рятували життя. Ті дні були, як зупинене дихання: ти ще живий, але не дихаєш. Харків, університет, навчання – усе змішалося з війною, новинами, сльозами. Але я знала: маю завершити шлях, розпочатий ще у дитинстві, коли стала щитом для братів.
У 2023 році я закінчила університет. І повернулася. Не в дім, бо дім був зруйнований. Я повернулася на рідну землю, в рідний біль. Почала працювати у Волноваському районному відділі поліції ГУНП у Донецькій області. Сьогодні я старший лейтенант поліції. Звучить офіційно. Але для мене це щось більше. Це про віру в справедливість, про вірність присязі, про те, що навіть у найтемніші часи можна залишатися Людиною.
Моє прагнення – служити. Не з примусу, а з вибору. Захищати. Стояти на сторожі закону й людської гідності. Знаю, що буде ще багато випробувань. Але в мені живе Донеччина – сильна, вперта, нескорена. Я не зламаюсь.
Мені лише 22. І попереду ціле життя. Але вже сьогодні я розумію головне: бути собою – це мати відвагу. Відвагу бути потрібною, коли страшно. І бути живою – навіть тоді, коли навколо біль.
За інформацією Управління сім’ї, молоді та масових заходів національно-патріотичного виховання облдержадміністрації
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
